Як бандерівці Паску святкували

Святкування Великодня на Тернопільщині пройшло традиційно весело. Спробуємо згадати, як святкували Паску українці під час світових воєн.

Як пише Сайт міста з посиланням на Тиждень, на території Бережанщини, біля с. Куропатки, українці, які були в російській та австро-угорській армії зустрічали Великдень один навпроти одного.

«Якийсь невідомий Петро виходив заодно на окопи і затягав довго-протяжно українську пісню»,

– згадували усусуси. Січові стрільці починали теж співати і так налагоджувався контакт. Військові знайомилися, обмінювалися газетами, інформацією. Але ці зв’язки було порушено перед святом. Росіяни випадково захопили 2-х старшин, а на свято УСС відкрили вогонь по окопах противника. Було вбито декілька солдат. А ввечері росіяни з гармат обстріляли УСС і вбили кількох стрільців. Серед них був і той хто стріляв зранку.

Відбувалось і братання в таборах полонених. На Великдень священник почав співати «Христос Воскрес» і очевидець пише:

«В бараці склалося щось несамовите. Страшний рев розлягся по бараці. То ридали старші полонені. Їх діди, батьки, родина, думки були далеко-далеко на Україні... Після відправи почалося «христосування». Цей такий далекий і незрозумілий для нас, західних українців, звичай аж тоді, в бараці на Великдень 1915 р., став нам зрозумілий. Забути ясних облич «дядьків», що тиснулися гурмою до тебе й щиро цілувалися, ніколи не можна. Розв’язувалися уста і тим підпрапорщикам, тяжким ворогам нашої таборової роботи. Здається, вперше в таборі вони тоді забалакали по-українському…»

Під час окупації Західної України Польщею, митрополит А. Шептицький призначив спеціального священика для українських в’язнів. ним став отець Йосиф Кладочний. Він мав обов’язок, як мінімум двічі на рік, на свята: Різдво та Великдень, відвідувати в’язниці з українцями. Завдяки активності священника було демонтовано ґрати у каплиці тюрми, що мала назву «Святий Хрест» на свято Великдень у 1933 р. Священик тут заявив, що прийняття причастя через металеві ґрати суперечить нормам та законам православного обряду.
Священник пише про відвідини в’язнів жіночої в’язниці, що знаходилась у Фрондоні на Паску в 1934-му:
 

«Зустрівся з ними в тюремній каплиці. Сірий одяг, сірі лиця, втома й туга. Вітання «Христос Воскрес!», і дружня відповідь: «Воістину Воскрес!», і скарги, що до цього часу ніхто про них не дбав, не приїжджав, хоч про них піклуються комітети. І це була типова біда бездержавної нації, що не мала змоги вчасно подбати про всіх своїх, навіть покараних, громадян і громадянок…».

На Великдень весною 1941 р. сестра Йосифа у своїй камері змогла організувала для жінок святкове богослужіння.

Звільнені з нацистських таборів на Великдень згадували:

«Американські танки з вояками в’їхали в табір, не відмикаючи воріт. Рачкуючи, на колінах, в’язні цілували землю там, де проїхали танки, – описував атмосферу кацету в Ебензее в’язень Іван Лагола. – Ми воскресли із мертвих. Христос воскрес, із ним воскресла і наша воля, бо серед нас були й такі, що мучилися від самого 1941 року».

По-іншому святкували Паску в лавах УПА в Закерзонні, в районі Перемишля:

«Стіни поставленої для цієї оказії колиби ми прибрали зеленню, тризубом і портретами у вишитих рушниках. Вкриті скатертинами столи вгиналися під пасками, шинками, ковбасами та всім іншим, що прийнято мати в нашім краю на Великдень. Недалеко від колиби, на галявині, вояки з сотні спорядили вівтар, який дівчата прибрали вишивками і зеленню. Все печиво подарували нам довколишні селяни, а м’ясні вироби доставив надрайоновий господарник… Завтра, може, когось з нас не стане, але в той день ніхто не думав про смерть. Ми сприймали життя радісно, з вірою, що воістину воскрес і воістину запанує правда на нашій землі».

Тобто під час святкування Великодня люди вірили, що скоро воскресне і Україна, а тому в лісах, таборах, містах і селах поневоленої, але не скореної України було чути слова «Христос Воскрес!», «Воскресне Україна!»